Зловила себе на тому, що, гуляючи осінніми доріжками, чую, як дерева говорять. Кремезні дуби стояти непохитно — їхні голоси глибокі, певні: «Наше листя міцне і зелене, не збираємось ні жовтіти, ні падати!»
А поруч клени сяють, як свято: вдягають золото, червоніють від задоволення — не тушуються, а хизуються своїм убранням.
Підлісок — мов розсипана веселка: зелений, багряний, жовтий, вогняно-червоний. Радісний, живий, як діти, що граються у світлі теплого сонця.
Люблю осінь. Це час, коли можна зупинитися і перевести подих, озирнутися на пройдене, похвалити себе за зроблене, згадати літо — тепле, яскраве, щедре.
Осінь — як тиха пауза перед новим витком, ковток чаю біля каміна, коли за вікном — вітер і дощ, а всередині — спокій і вдячність.
Попереду — зима, сніг, свята та нові надії✨..