Я дуже люблю абрикоси. І коли ми купили нашу ділянку, ще тієї ж осені посадила дві — з великим натхненням і мріями про солодкі плоди. Минуло кілька років, і з двох дерев залишилося одне. Але саме воно цієї весни пообіцяло мені справжнє свято: гілки були налиті бруньками, як ніколи раніше. Здавалося, ще трохи — і дерево вибухне білим цвітом.
І дійсно, розквітати вона почала чудово. Але природа мала свої плани — вдарили пізні весняні морози. Моїй рішучості рятувати квіти можна було тільки аплодувати: у першу ніч я винесла залізну миску з гарячим вугіллям (з домашньої печі), накрила її керамічними плитками — і розмістила під деревом. Так намагалася створити локальне джерело тепла, щоб хоч трохи зберегти цвіт.
Але по прогнозам холод планувався на цілий тиждень. Танці з вугіллям виявились виснажливими, і я зрозуміла, що треба діяти інакше. Ще не змирившись із можливою втратою, вирішила перетворити це на маленький експеримент. Взяла шмат агроволокна, будівельний мішок, поліетилен — і обмотала кілька гілок кожним з матеріалів. Мені було цікаво, як саме вплинуть ці укриття і чи вдасться врятувати хоча б частину врожаю.
Минув місяць. І я мало не стрибала від радості, коли побачила зав’язь! Плоди будуть!
Сьогодні з насолодою збираю великі, соковиті абрикоси зі свого дерева. До речі, плоди з’явилися навіть на тих гілках, які не вкривала — можливо, вони ще не встигли розквітнути, коли вдарив мороз. А от гілки з моїми експериментальними «шубами» теж дали чудовий результат — усі способи спрацювали!
Це не просто історія про врожай. Це про любов, впертість, експерименти і про радість, яку може дати одне єдине дерево. 💛🍑✨